Мiльйони закоханих вiдзначають день святого Валентина. Та, виявляється, це модне нинi свято не має жодного стосунку до святого!

Вирiшивши дослiдити походження цього свята, молодий науковець з Києва, диякон Степан Возняк виявив невтiшнi факти.

— Я звернувся до рiзних джерел — працював у бiблiотецi Богословської академiї, аспiрантом якої нинi є, перелопатив iнтернет, бесiдував з владикою, — розповiдає отець Возняк. — Всi ми чули про священика Валентина, який жив у III столiттi за правлiння iмператора Клавдiя. Мовляв, Валентин таємно вiнчав закоханих. Згодом його було за це страчено. Красива легенда, еге ж? Але правдивi у нiй лише епоха, факт — священство Валентина i його смерть в часи iмператора Клав­дiя II. Православна Церква згадує святого Валентина 19 липня разом з iншими мучениками, якi постраждали в той час у Римi.

— То Валентин таємно не вiнчав закоханих, як про це нинi скрiзь говориться?

— Про якiсь вiнчання закоханих у той час Церквi нiчого не вiдомо. Найiмовiрнiше, цього й не було, бо як окреме таїнство вiнчання стало звершуватися на кiлька столiть пiзнiше. А нинiшнє святкування дня Валентина прийшло до нас iз Заходу. У середньовiччi Католицька Церква таки вiдзначала пам’ять цього святого 14 лютого. Але з часом виключила його iм’я iз святцiв через майже цiлковитий брак вiдомостей про нього.

— Виходить, анi католики, анi православнi 14 лютого не згадують святого Валентина. Але що ж тодi святкують цього дня мiльйони людей?

— Насправді коріння цього свята є язичницьким. Річ у тім, що в стародавньому Римі саме цього дня святкували Луперкалії. Це латинське слово має різні значення – “вовчиця”, “блудниця”, “розпусниця”, — пояснює диякон Степан Возняк. — Святкові ігрища розпочиналися iз жертвопринесення. Два оголенi юнаки вбивали козу, з її шкіри нарізали тоненькі паски, які називалися “фебруа” (звідси, між іншим, і латинська назва цього зимового місяця, лютий — “фебруарій”). Опісля хлопці бігали Римом і шмагали дівчат цими пасками. Дівчата підставляли під удари оголенi груди – бо вірили, що удари зроблять їх коханими та жаданими. А закінчувалося свято Луперкалій зазвичай... масовими оргіями!

— Навряд чи реальний мученик Валентин бажав, щоби його ім’я “притягнули” до свята з таким історичним корінням.

— Пам’яттю про Валентина в часи після християнізації Риму прикрили розпусну сутність Луперкалій. Сутність цього свята заховали за романтичними легендами про благородного священика, який помер за вінчання закоханих. У цій “обгортці” це свято дожило до наших днів. Тож насправді день святого Валентина ані за своєю історією, ані за традиціями відзначення не має нічого спільного ані зі святістю, ані з благочестям, ані із заповіданою Богом любов’ю. Любові, яка веде до єднання у шлюбі чоловіка й жінки, особливої уваги тут не надається. Здебільшого говориться про закоханість, пристрасть чи залицяння. А якщо відверто – про розпусту під іменем любові. Тому ревному християнину напевно не варто відзначати “день закоханих” та підтримувати цю традицію. А днем любові для кожного повинно бути не тільки 14 лютого, але й кожен день. Бо не для одного дня, а для всього життя Спаситель дав заповідь: “Полюби ближнього свого, як самого себе”.

Сергій БОВКУН

До слова

— Iснує щонайменше три святi Валентини, мученики, — пояснює отець Андрiй Нагiр­няк. — Один був священиком i лiкарем у Римi, другий — єпископом у Тернi (Iталiя), третiй жив у Єгиптi. Всi троє у своїх проповiдях звеличували достоїнства шлюбу як утiлення християнської любовi. Скажiмо, Валентина з Риму за церковним календарем ушановують 19 липня, iнших — 7 трав­ня та 12 серпня. Тобто на 14 лютого не припадає вшанування жодного з них.

Марина МОРОЗ